Анна Баумґарт закінчила Гданську Державну Вищу Школу Образотворчих Мистецтв, здобула звання доктора мистецтв, – постконцептуальна художниця, режисерка і сценографка. Багаторазово лауреатка стипендії Міністерства Культури і Національної Спадщини та Фонду Культури. Виставляла, між іншим, в Brooklyn Museum of Art, NKB i Kunstwerke в Берліні, Museum on the Seam в Ізраїлі,Casino Luksemburg у Люксембурзі, CCA в Москві, Ризі, Національній Художній Галереї “Zachęta” і Центрі Сучасного Мистецтва Замок Уяздовський у Варшаві, Музеї Сучасного Мистецтва у Варшаві. Її роботи знаходяться у престижних колекціях мистецтв, серед яких: Hauser & Wirth, FRAC Poitou-Charentes, Національна Художня Галерея “Zachęta”, “Знаки часу” Щецин, Люблін, Ольштин, Колекція Європейського Парламенту, Колекція Сілезького Художнього Музею, Національний Музей у Варшаві. Її фільми оцінені та нагороджені призами в країні та за кордоном.
Генерал і дівчина
Анна Баумґарт займається відео, скульптурою, інсталяцією, перформансом, фотографією та художнім татуажем. У своєму мистецтві піднімає тему соціальних ролей, відносин влади, становища жінки в сучасній культурі.
Фільм “Генерал і дівчина” – це імпресія на тему життя Арахарір Морейра де Кампос – партнерки і секретарки Умберто Дельгадо, португальського революційного генерала, вбитого режимом Антоніо Салазара в 1965 році. Сьогодні ім’я Дельгадо як національного героя фігурує в імені найбільшого аеропорту Португалії. Прізвище Арахарір, яка загинула разом із генералом, було видалено з Вікіпедії, в якій з’явилося у розширенні запису “Дельгадо”. В обґрунтуванні внесених змін стверджено, що слава генерала не робить де Кампос відомою. Баумґарт, як у цьому перформансі, так і у всій своїй творчості, досліджує сферу суспільних відносин, зв’язки між публічним та приватним, нагадуючи о виключених, вказуючи на факт патріархального підходу до історії, в якій часто немає місця для жінок працюючих на успіх своїх партнерів. Баумґарт задає питання про історичну справедливість та сам принцип демократії, про постать жінки як про постать “Іншої”, яка як слабший, менш значущий елемент залишається вилучена з історії та пам’яті. У літературному пласті перформансу використовується драматичний текст Віктора Русіна, написаний на замовлення художниці.
