Народилася 1986 року в Дніпрі, Україна. Живе і працює в Києві. У 2010 році закінчила навчання на факультеті живопису Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури у Києві. З 2014 року веде заняття із сучасного рисунку в Школі візуальної культури у Києві. У своїх скульптурах, рисунках і відеороботах Звягінцева показує сліди щоденного життя, зустрічей, збігів обставин і епізодів зі своєї біографії. Її творчість приймає форму інтуїтивного щоденника, в якому вона записує миті, ідеї й дії, які в іншому випадку минули б безповоротно. Художниця нагороджена спеціальною відзнакою й призом глядачів у конкурсі Pinchuk Art Prize у 2015 р. 2013 року була фіналісткою цього конкурсу, а 2010 року – фіналісткою премії МУХІ, якою відзначають молодих українських художників. З 2010 року – членкиня кураторського об’єднання “Худрада”, а в 2011 р. була співзасновницею ІСТМ (Ініціативи Самозахисту Трудящих Мистецтва). Її роботи були представлені в рамках індивідуальних виставок у “Я-Галереї”, Дніпро; центрі мистецтва “Closer”, Київ, а також у Щербенко Арт-Центрі, Київ. Також у рамках низки групових виставок, у тому числі на Contour Biennale 8 (2017); на Київському бієнале (2015); в українському павільйоні на 56 Венеційському бієнале; 14 бієнале в Стамбулі, a також у Центрі дослідження візуальної культури, Київ; Pratt Manhattan Gallery, Нью-Йорк; GfZK, Ляйпциґ; Badischer Kunstverein, Карлсруе; IZOLYATSIA, Донецьк; Центрі сучасного мистецтва Замок Уяздовський, Варшава.
Анна Звягінцева, Окуляри з горизонтом [ГА], Об’єкт, 2017
Роботи української художниці за своєю кумедною й легкою формою і роботою над звичайними предметами приховують серйозні роздуми про суспільну й політичну дійсність. Її «Горизонтальні окуляри» – це дещо сюрреалістичний предмет. Однією з попередніх її робіт були елегантні білі окуляри, які були навмисне потерті й забруднені. Цього разу картинка поділена горизонтальною лінією. Глядач не може так просто їх одягнути, він мусить уявити собі лінію, що ділить те, що він бачить, навпіл. Це буде його особистий горизонт і особистий кордон. Таким малим жестом художниця відсилає до того, як ми щоразу персонально й індивідуально сприймаємо дійсність, і до нав’язаності нашого сприйняття.
Анна Звягінцева, Перископ для цієї кімнати (Горизонт) [ГЛ], Об’єкт, 2017
Звягінцева використовує прості об’єкти, аби простим жестом раптом змінити наше сприйняття дійсності. На люблінській виставці вона прагне збудувати перископ із гофрованого картону, який буде «виглядати» крізь вікно й скерує увагу глядача на те, що знаходиться поза галереєю. На вікні художниця намалює лінію горизонту, що відповідає реальному горизонту. Зазвичай ми можемо довільно змінювати наш горизонт у залежності від точки споглядання, тут лінія визначена художницею. Той, хто буде дивитися крізь перископ, матиме по суті «невидимий» вид. Перископ зменшує й «погіршує» нашу перспективу, попри те, що зазвичай має збільшувати наші можливості перцепції – у цьому випадку парадоксально їх обмежує. Перископ асоціюється з підгляданням, наприклад, за противником у війні. Він викликає міліарні асоціації й має зв’язок із веденням воєн, особливо на кордонах, коли кожен найменший рух ворога мусить бути під контролем. Трюк зі штучним горизонтом «приховує» однак наші позиції. Робота художниці говорить про парадокси воєнної машини, мілітаризму, як і звичайних способів бачення й сприйняття, коли звичайний технічний об’єкт набуває рис, які в його оригінальній формі не були передбачені.
