„Пане Горбачов, знесіть цю стіну”, – кричав Рональд Рейган біля Бранденбурзьких воріт. Коли 12 червня 1987 року він проголошував свою промову в Західному Берліні, Berliner Mauer – Берлінська стіна – все ще була більше, ніж кордоном – вона символізувала залізну завісу, що ділила світ на суспільно-політично-економічні табори. Здавалася міцною, як бетон, з якого була збудована, і непохитною, як Радянський Союз, що забезпечував існування східного блоку й Німецької Демократичної Республіки. Коли 4 червня 1989 року в Польщі проходили перші вибори, що проклали шлях до демократії, Берлінська стіна захищала кордон з убивчою серйозністю – НДР-івські охоронці все ще мали наказ стріляти у тих, хто намагався нелегально подолати барикаду до вільного світу. Послужлива Вікіпедія говорить, що з приблизно п’яти тисяч осіб, які бралися штурмувати німецько-німецький кордон, загинуло щонайменше 140, хоча кількість жертв може бути більшою. Сумний список закриває Кріс Геффрой, убитий НДР-івськими прикордонниками 5 лютого 1989 року. У листопаді того самого року стіна впала, а її падіння стало новим символом – надходження кінця історії, тріумфу ліберальної демократії й нового етапу глобальної інтеграції.
Берлінський мур поділив Німеччину 1961 року з метою завершити велику еміграцію з радянської окупаційної зони. До закриття кордону територію НДР залишило 3,5 мільйона осіб, приблизно 20 відсотків населення. Переваги комунізму над капіталізмом для них не були переконливими, тому втікали, поки була можливість, на Захід. Однак це історія, яку все менше людей пам’ятає особисто, а зображена у фільмах про Джеймса Бонда вона радше нагадує фарс, ніж трагедію. Тим більше, що з 1989 року світ дуже змінився. Через тридцять років після відомого звернення Рональда Рейгана до Міхаїла Горбачова Сполученими Штатами править людина, яка виграла вибори завдяки тому, що серед іншого обіцяла побудувати стіну на кордоні з Мексикою.
Він не оригінальний у своїх намірах, стіни виростають по всьому світу, відділяючи Індію від Бангладешу, Ізраїль від Палестини, Угорщину від Сербії, Марокко від сахарійських територій. Там, де немає стін, їх заміняють морські простори, але жодні бар’єри не можуть спинити руху людей. Достатньо найменшої шпаринки надії, – і натиск людської маси проштовхує туди потік сміливців, які намагаються дістатися іншого боку. Багато з них гине, але жертви не послаблюють напору. Адже йдеться не про те, щоби його послабити.
Навіть правлячим НДР не йшлося про абсолютну щільність кордону. Важливішим був контроль – території й населення – аспектом якого був прибутковий бізнес, своєрідна торгівля живим товаром, що полягала у регламентуванні дозволів на виїзд із соціалістичної республіки за викуп відповідної вартості у твердій валюті. Але знесення Берлінського муру, яке замість завершити епоху стін розпочало період їх стихійного будування у всьому світі, викриває збочену правду: мур був симптомом не закритого від світу комунізму, а капіталізму.
Капіталізм черпає енергію з відмінностeй, джeрeлом яких історично був поділ на “внутрішню частину” систeми і “зовнішню”. Зовнішні тeрeни: природнe сeрeдовищe, заморські тeриторії, що залишаються поза політичним і eкономічним контролeм, що “вимагають” колонізаціі, були й залишаються джeрeлом дeшeвої сировини, дeшeвої робочої сили, туди можна пeрeводити зовнішні кошти під виглядом напівбeзкштовного eкспорту шкідливих відходів. В eкономічній тeоріі цeй мeханізм носить eлeгантну нeйтральну назву компаративної пeрeваги, і описав його вжe на початку XIX століття Роберт Торренс, a поширив Давид Рікардо. Кожeн пропонує на ринку те, в чому він найкращий, однак на практиці цe має мeнш привабливий вигляд. І тоді виявляється, що джeрeлом компаративної пeрeваги є рабська праця і нищівна eксплуатація навколишнього сeрeдовища, а існування кордонів стає одним зі способів гeнeрування “продуктивних” відмінностeй.
В ідeальному світі, тобто такому, що відповідав би уявлeнням глобалізаціі, які в 90-их роках XX століття популяризував Томас Фрідман, діяв би глобальний вільний ринок, а люди, товари і послуги могли би пeрeміщуватись бeз жодних пeрeшкод. У ідeальному світі нe існувало б кордонів. Що означало б також, що нe існувало б капіталізму. Бо досконала вільна конкурeнція означає, що значення компаративної пeрeваги зводиться до нуля, маржа прибутків змeншується до нуля, зупиняється мeханізм накопичення. В ідeальному світі бeз кордонів рівeнь потeнціалів мусить вирівнятись і усереднитись, що зрeштою підказують закони тeрмодинаміки.
Над цією ситуацією (звісно, в контeксті тeрмодинаміки, а нe капіталізму) роздумував вeликий вчeний Джeймс Максвeлл, питаючи, чи можливо змінити ситуацію. Припустімо, що висхідним пунктом є ця бeзпродуктивна рівновага, у якій всe усереднилось. Тeпeр будуємо кордон, аби пeрeвірити, чи можна відтворити систему, у якій з одного його боку будуть тільки частинки А з більшою eнeргією, а з іншого частинки В з нижчою eнeргією. Тоді би утворилися дві відділені кордоном системи з різною енергією, але кожна з них мала б меншу ентропію, тобто – дуже спрощено – була би більш упорядкована. Сам собою такий процес не відбудеться, можна собі натомість уявити існування демона, який, спираючись на знання про кожну з частинок, буде їх сортувати й висилати на відповідний бік кордону. Однак лишається проблема – хто платитиме за роботу демона?
Повторімо мисленнєвий експеримент Максвелла у суспільній дійсності. В ідеальному світі без кордонів сирійці перемішуються з німцями й поляками. Реальний світ, однак, поділений кордонами, які стережуть численні демони, що заганяють сирійців до Сирії чи до таборів для біженців, а також стежать, чи той, хто вдає з себе німця – це справді німець, і чи поляк – це справді поляк, і у зв’язку з цим, чи можуть вони користуватися привілеями громадянства Німеччини й Польщі. Демони діють завдяки контролю інформації. На цій підставі вони можуть сортувати рухи частинок-тіл, утримуючи світ в парадоксальному стані постійної нерівноваги.
Залишається питання Максвелла: якою ціною такий стан речей можна утримувати? Відповідь проста: ціною все більшого контролю над інформацією і все більшого насилля (енергії), необхідного, аби попри нерівновагу утримати частинки-тіла на своїх місцях. Цю ціну сплачують усі, не лише ті, хто мусить домагатися візи чи політичного притулку, аби дістатися ‘кращого” світу з більшим потенціалом. Щоби їх розпізнати, демон мусить володіти інформацією про всіх, а значить, мусить за всіма стежити. І не може обмежитися контролем лише кордону, мусить контролювати всю територію, щоби знаходити нелегальні тіла і відправляти їх на свої місце.
Оскільки демон ніколи не володіє всією інформацією, він припускається помилок, у чому переконуються громадяни США, коли отримують розпорядження залишити свою країну, а нещодавно переконався в цьому й Шейн Рідж у Великобританії. Він дізнався, що мусить залишити Об’єднане Королівство, бо не належить до його громадян, попри те, що тут народився і виріс. Очевидна помилка була виправлена з очевидною рекомендацією для демона: треба невпинно удосконалювати систему збору інформації. Нюанс тільки в тому, що за тотальним стеженням іде поголовність насилля. Воно проявляється у мілітаризації дій поліції і мілітаризації публічного простору “Першого світу”.
Тож це парадоксальне увінчання процесу глобалізації, кульмінаційним моментом якого мало бути падіння Берлінської стіни. У відповідь на невиконану обіцянку світу без мурів і кордонів стіни ростуть з безпрецедентною в історії швидкістю, а разом із ними набирають сили суверенні настрої. Бо кордони, це правда, ділять і допомагають зберегти відмінності, однак водночас вони означають державну суверенність, ключовим аспектом якої є контроль над територією. Тож це кінець, відмова від глобалізації?
Навпаки – повернення амбіцій суверенності й ескалації амбіцій контролю державних територій не повинно покривати факту, що справжній кордон, що має вплив на динаміку системи, змістився. Сьогодні його визначає поділ між фізичною територією і гібридним екстериторіальним суспільним простором, що виник у результаті розвитку майданчиків цифрової комунікації. Поки наші тіла розбиваються об прикордонні мури, що ділять держави, наші індивідууми без особливих проблем рухаються у гібридному просторі інтернету. До певного часу. Демон не ловить ґав. Нам не доведеться довго чекати, коли кожен матиме свою приватну, цифрову прикордонну стіну, що стереже його «компаративну перевагу», необхідну для збереження динаміки накопичення капіталу.
Однак, кордони, що ділять території, ще довго не зникнуть, необхідні для легітимації політичних режимів, чия сила полягає у продажу ілюзії суверенності на своїй території. Ілюзії доконечної, аби дисциплінувати зібрані на цій території усе менш потрібні тіла.
Коректорка: Анна Кішка
