Народився 1972 року в Печі, Угорщина. Живе і працює в Парижі. Випускник Угорської академії образотворчих мистецтв у Будапешті. З 2012 року викладає у Національній вищій школі (ENSA) у Буржі, Франція. У своїй творчості на перетині графічного проектування й просторових дій, Ґроф порушує тему слідів ідеології. Він член-засновник паризького колективу “Société Réaliste”, створеного 2004 року. Група представляла свої проекти в рамках індивідуальних програм у: галереї ACB, Будапешт; “tranzit.ro”, Клуж-Напока, Румунія; P!, Нью-Йорк; галереї “Jérôme Poggi”, Париж; MNAC, Бухарест; Muzeum Ludwig, Бухарест; Jeu de Paume, Париж, а також на численних колективних виставках і презентаціях у рамках Бієнале мистецтва в Шанхаї (2012); Ліоні (2009); Стамбулі (2009).
Ференц Ґроф, Натиск [ГА], Роздруки, 2017; на кшатль роботи Тамаша Сентйобі «emphasis»
Робота Ференца Ґрофа, половини мистецького об’єднання «Société Réaliste», прокладає міст між уже класичною роботою угорського концептуалізму «emphasis/5» Тамаша Сентйобі з 1969 року й сучасним політичним мистецтвом. В обох випадках йдеться про політичні кордони держав, але й про тонкі відмінності й іронічні подібності між нинішньою політичною ситуацією й тією, що була 1968 року, тобто в особливо напружений момент в історії Східного блоку (введення радянських військ у Чехословаччину). Сентйобі не видали закордонного паспорта, після виїзду з Угорщини 1974 року, він не повертався на батьківщину аж поки не відбулися політичні зміни. У своїй роботі Сентйобі закликав поставити лапки на перетині трьох кордонів – Югославії, Австрії й Угорщини, а також Чехословаччини, Австрії й Угорщини. Ґроф натомість вирішив відреагувати на вмотивовану расизмом і небажанням приймати біженців політичну кризу в Європейському Союзі, який допустив встановлення паркану на угорсько-сербському кордоні, а нинішній угорський уряд відіграє у цьому винятково ганебну роль. Чи Ґроф порівнює дисидентів з часів холодної війни з нинішніми біженцями з Близького Сходу? Правда полягає в тому, що нинішнім біженцям загрожує набагато більше, ніж тільки вилучення паспорта, й пора поглянути їй у вічі, і вже зараз демократична Східна Європа, м’яко кажучи, не використала демократичного потенціалу після падіння комунізму.
