Народилася 1980 року в Києві. Живе і працює в Києві й Берліні. Бєлорусець отримала диплом магістра літератури у Київському національному лінгвістичному університеті і диплом у галузі документальної фотографії у Школі фотографії Віктора Марущенка. Вона також закінчила аспірантуру у Віденському університеті. Художниця й активістка послуговується фотографією й відео, створюючи роботи на пограниччі мистецтва, літератури, журналістики й соціального активізму. Часто будує довготривалі проекти, присвячені таким темам, як зокрема щоденне життя мешканців українських комунальних будинків, що западають у руїну (“Вулиця Гоголя, 32”) чи сучасні форми праці в часи збройного конфлікту на Донбасі (“Перемоги переможених”). У 2008 році вона створила часопис “Простори”, присвячений літературі, мистецтву й політиці. З 2009 року належить до кураторського колективу “Худрада”. Її роботи Були представлені на багатьох індивідуальних виставках, зокрема “Перемоги переможених”: Gasteig, Мюнхен і Національний музей ім. Тараса Шевченка, Київ (2016); “Євромайдан. Окуповані простори”: OKK, Берлін і Amnesty International Meeting, Мюнстер, (2014); “Українці”: daadgalerie, Берлін, (2014); “Невидимий Майдан”: Музей літератури, Тбілісі (2014). Вона брала участь у численних колективних виставках, зокрема в: PinchukArtCentre, Київ; < rotor >, Ґрац; Український павільйон на 56. бієнале у Венеції; Інститут сучасного мистецтва, Філадельфія; Bundeskunsthalle, Бонн; Академія мистецтв, Тбілісі; Національний художній музей України, Київ; Центрр сучасного мистецтва Замок Уяздовський, Варшава; Крулікарня, Варшава. Удостоєна багатьох премій і стипендій, присуджених в Австрії, Німеччині, Україні.
Євгенія Бєлорусець, Перемоги переможених [ГА], Слайд-шоу/роздрук, 2014-2016
Євгенія Бєлорусець, Перемоги переможених [ГЛ], Слайд-шоу/роздрук, 2014-2016
Українська художниця комплексно підійшла до теми все ще триваючого збройного конфлікту у східно-українському регіоні Донбасу між сепаратистами, яких таємно підтримує Росія, й українськими військами після революції на Майдані. Це чи не найсильніша на виставці робота, яка стосується цієї єдиної нині європейської війни (у якій загинуло вже понад 10 000 осіб). Художниця зосередилася на досвіді цивільного населення і щоденного життя у постійному страху. Проект складається в цілість із почергових фотографій, на яких представлені щоденні ситуації мешканців Донбасу: робітників підприємств і залізниці, що переривається тривожним коментарем – фрагментами телефонних розмов художниці зі своїми героями. Формально це нагадує дещо експериментальні фільми Кріса Маркера, такі як катастрофічна, передчуваючи третю світову війну «Злітна смуга», чи його унікальний метод поєднання документу й філософської метафори. Осторога, страх, небажання говорити про «ситуацію», аби не піддатися повністю, у поєднанні з фотографіями брутального, важкого існування складаються в непростий для сприйняття образ з-поза сенсаційних заголовків газет, що інформують про конфлікт. Про те, що насправді відбувається на Донбасі, тяжко говорити, але чи це значить, що можна мовчати? Бєлорусець обирає позицію людяності: співучасті й співвідчування. Вона провела багато часу на Донбасі, намагаючись пізнати своїх героїв і відчути на собі їхню ситуацію. Так виник сповнений співчуття, зворушливий, але й неочевидний візуальний запис війни в житті звичайних людей.
