Антон Саєнко
серія “Голови”, 2025, олія, папір
серія «Грязне», 2022–2024, лайтбокс, 4 x 40 х 40 см
Антон працює з фотографією, лендартом, перформансом, об’єктом, інсталяцією, енвайронментом, проте основним медіа для своєї практики художник називає живопис – йому близькі ті проблеми, які ставили перед собою живописці минулого століття у намаганні дослідити, чим є картина. Антон осмислює проблему форми та те, як ця форма стає мовою, а на рівні теми й сюжету він передовсім концентрується на пейзажі, який досліджує у різних медіа.
Ландшафти, зображені у творах мистецтва, є не менш важливими за матеріальний ландшафт як такий. І ті, й інші є частиною усвідомлення того, ким ми є. Антон зізнається, що найбільше його бажання – поїхати на пленер у рідні місця, які зараз фактично межують з лінією фронту. Постійні обстріли та наступ російських військ на Сумщині зробили життя в регіоні вкрай небезпечним: рідне для Саєнка українське північне покордоння, у якому розташоване його село Грязне, поступово стає частиною театру бойових дій. Антон свідомо уникає людини у пейзажі, щоб не перемикати увагу глядача на оповідь, яка з’являється разом зі сюжетом. Проте одна з останніх серій Саєнка – це голови: навмисне неоковирні, некрасиві, «прямо такі ванючі». Цінність такого живопису в тому, що у ньому з’являється простір для виплеску емоцій: «Хочеться закласти таку енергію, такий мазок, ніби неповторний, який неможливо кон’юнктурно повторити». Голови без пейзажу – як іконопис.
