Василина Буряник
“Мої костюми (для носіння на території геноциду (1) та за його межами (2))”, 2024, поліестер, папір, метал; авторська техніка; 2 елементи 57х91см кожен
Василина працює з текстилем: в основному вона використовує прозорі поліестерові тканини (виготовлені з нафти), створюючи тривимірні об’єкти та панно в авторській техніці. Свою художню практику вона розуміє як дослідження, у фокусі якого постають передовсім екологічні та соціальні проблеми. Після повномасштабного вторгнення теми робіт художниці ще більше пов’язані з різними аспектами війни – біженством, пам’яттю, травмою, солідарністю та відповідальністю, впливом війни на світ природи. Для Василини текстиль – це сфера, в якій вона вільно експериментує з фізичними та хімічними властивостями тканини, використовуючи воду, повітря, хімічні сполуки, фізичні й хімічні процеси – окиснення, пігментацію, кристалізацію, електризацію, ефекти світла та руху повітря. Ці процеси у її практиці трансформуються у засоби, якими Василина конструює своє художнє висловлювання, досягаючи особливої візуальної виразності та розширюючи можливості роботи з текстилем як медіумом.
Проєкт «Мої костюми (для носіння на території Геноциду (1) та за його межами (2)» спирається на особистий досвід художниці – зміни в повсякденному житті, спричинені повномасштабною війною, як вони відчуваються в Україні та за її межами. Живучи після 2022 року то в Україні, то за кордоном, Василина ділиться досвідом перебування у фундаментально різних світах, відмінності між якими разючі й часом болісні. А намагання пояснити ці відмінності особі з-поза меж України часом сприймаються як надміру емоційні чи взагалі абсурдні. Обігруючи у своєму проєкті цей екзистенційний контраст, Василина з гіркою іронією пропонує глядачеві символічно приміряти на себе її власний досвід, щоб хоч трохи наблизити ці відмінні світи й досягти порозуміння.
