Давид Чичкан
“Хвилина”, 2025, відео, 1″
“Антиавторитарно-ліві військові сили України”, 2023, папір, акварель, 109,8 х 75 см
“Антиавторитарно-ліві військові сили України”, 2023, папір, акварель, 50 х 70 см
Давид Чичкан, український художник, анархіст та мінометник у лавах Збройних Сил України, 9-го серпня 2025 року загинув від поранень, отриманих в бою на Запорізькому напрямку. Давид пішов воювати, бо це рішення було органічним виявом його принципової критичної позиції, яку він засвідчував у своєму мистецтві та політичних поглядах. Він працював у графіці, живописі, плакаті, вуличному мистецтві та перформансі.
Позиціонуючи себе як анархіста, Давид розумів цей рух як критичну антиідеологічну установку, перманентну революцію свідомості та її емансипацію. Художник інтерпретував анархізм як невіддільну частину українського політичного мислення та своєрідний ключ до українського національного проєкту. У своїй практиці, апелюючи до постатей-символів української історії, які вважаються творцями української національної самосвідомості, – Івана Франка, Михайла Драгоманова, Лесі Українки, – Давид нагадував, що джерела української національної ідеї переплетені з лівими соціальними пошуками.
Серія акварельних графічних листів «Антиавторитарно ліві військові сили України» створена як вираз поваги активісткам та активістам анархістського та антиавторитарно лівих рухів в лавах ЗСУ, Національної гвардії України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У цих роботах Давид артикулював різноманіття українських сил оборони та особливості української суб’єктності, зокрема і як усвідомленої відповідальності для людей зі зброєю та імперативним мандатом захищати Україну та українство від загарбників. Це різноманіття він протиставляв російській армії примусово мобілізованих, де єдино можливою політичною позицією може бути лише імперсько-фашистська. Для художника була важливою спадкоємність національного та соціального проєкту УНР та проєкту Гуляйпільської республіки сучасною Україною. Давид намагався означити її через особливу символіку кольорів та політичну позицію військових, яких портретував. Колективні портрети скомпоновані зі світлин, які військові публікували або надсилали художнику. У спільному просторі художньої уяви, яка водночас виявляється і політичною, могли опинятися військові, що в реальному житті перебували далеко один від одного. Давид пропонував доповнити національну символіку кольорами, що несуть соціальне навантаження та повертають пам’ять про джерела українських визвольних змагань початку минулого століття, додавши до жовто-блакитних барв чорну, рожеву та фіолетову, які символізують анархістський, соціалістичний та феміністичний рухи.
За можливість любити Україну так, як любить тільки він, творити її відповідно до власної візії та цінностей, Давид Чичкан пішов воювати. Він загинув, захищаючи право на існування тієї України, у якій кожен і кожна може відстоювати свої погляди публічно, в якій можлива вільна репрезентація різноманіття – ідеї, на яких все ще тримається європейська спільнота.
