Катерина Покора
«Колір ціан», 2024–2025, інсталяція
Катерина у своїй практиці досліджує річковий ландшафт Дніпра, серед якого вона виросла та до якого почувається приналежною. Художниця інтерпретує ландшафт як репрезентативну практику, що є емблемою соціальних відносин, які він приховує. Її практика проблематизує антропоцентричну оптику – створення умов, в яких людина розглядає ландшафт та екосистеми не як окремі світи, а придатні для експлуатації ресурси.
Сучасний річковий ландшафт Дніпра, створений каскадом водосховищ, є одним із наймасштабніших проявів колоніального насильства радянської політики. Підрив Каховської ГЕС російськими військами у червні 2023 року спровокував переосмислення ставлення до екосистем, сформованих радянською індустріалізацією. Злочин екоциду, вчинений російськими військами, дав поштовх переглянути постколоніальну економічну модель і запропонувати рішення, орієнтовані на деколонізацію природи. У цьому ключі працює Катерина: її роботи спрямовані на переосмислення відносин із довкіллям.
У проєкті «Колір ціан» художниця досліджує явище «цвітіння води» як один із наслідків врегулювання течії Дніпра. Створення водосховищ спричинило збільшення кількості синьо-зелених водоростей – ціанобактерій. Мільярди років тому їх фотосинтетична активність призвела до утворення насиченої киснем атмосфери. Проте надмірний ріст ціанобактерій (характерне зелене «цвітіння» води влітку) призводить до концентрації токсинів і втрати біорізноманіття. Їх висока адаптивність до змінних умов є можливою завдяки узгодженості всередині екосистеми. Тож у створенні світів беруть участь навіть найнепомітніші організми. Проєкт Катерини також проявляє вплив історичних змін на узгодженість між організмами: їх цвітіння є видимим наслідком взаємодії антропогенного впливу та природної адаптації, що створює умови для розвитку або занепаду екосистем.
Спираючись на ідеї Анни Цзин, художниця прагне до розкриття можливостей співіснування в усвідомленні людиною своєї нерозривної залученості в тканину живого. Це означає прийняття такого стану існування, у якому ми усвідомлюємо нашу вразливість та залежність від інших форм життя. Мистецька практика Катерини спрямована на підваження та переосмислення межі між людським і нелюдським, більш стале та екологічне ставлення до середовищ.
