Микита Шклярук
«Стежка», 2025, полотно, олія, 50 х 40 см
«Дейт», 2025, полотно, олія, 82 х 60 см
«Сао Міґель», 2025, полотно, олія, 60 х 40 см
«Банники/ Червона лазня», 2025, полотно, олія; 200 х 300 см
«Коін Бенк», 2025, полотно, олія, 90 х 65 см
Микита працює з малярством, рисунком, перформансом, фільм-форматом та концептуальними проєктами. Він ідентифікує себе як квір-художник. У своїй практиці Микита досліджує гей-фольклор, інтимну уяву, образи повсякдення, намагаючись схопити те, що він окреслює як «локальні квір-архетипи». У своїх роботах митець тяжіє до документальності, поєднуючи особисте та політичне: Микита зосереджується на живописі як способі фіксації повсякденного досвіду.
У фокусі художника – мікросвіти квір-спільноти, переплетені з його власним, які митець досліджує, фіксує та оприявнює з позиції учасника спільноти. Образ тварини-тотема «Коін Бенк» символізує «інший світ», з яким себе ототожнює Микита. Зображений на полотні тигр є елементом натюрморту зі статуетки-скарбнички – особистої речі, важливої для митця. Робота є зв’язною ланкою, яка вказує на документальний характер показаної на виставці серії. Водночас образ тигра натякає на існування «іншої» реальності – «дикої місцевості» квір-просторів, що насторожують та провокують відчуття внутрішньої напруги. Основна ознака цих місцин – можливість співприсутності, доторків, ніжності, але також і відчуття напруги, яке виникає у ситуації поміж довірою та ризиком. Використовуючи експресіоністські прийоми – колористичні та пластичні – Микита конструює ці простори як лімінальні, на межі поміж станами чи світами. «Банники / Червона лазня» постає як простір, у якому розбурхана чуттєвість витісняє душу. Пара, що крокує мостом у роботі «Дейт», схоплена у динамічному русі звідкись кудись. «Стежка» – картина-репортаж квір-вечірки у Києві, що відбулася після повномасштабного вторгнення, фіксує стан, коли крайня напруга невідомості та загрози трансформується у потребу та вияв чуттєвої близькості. Бар Сао-Міґель – місце, де переважно відпочивають іноземці. Завдяки цьому виникає атмосфера «зовнішнього» світу: «Саме тут з’являється час і простір замислитися про тих, кого втратив і більше ніколи не зустрінеш, або про тих, із ким познайомишся, але більше не побачиш».
