Наталія Лісова
«Байдужий простір», 2022, полотно, олія, 40 х 40 см
«Байдужий простір», 2024, полотно, олія, 30 х 40 см
«Тихий простір», 2024, полотно, олія, 90 x 110 см
«Тихий простір», 2024, полотно, олія, 100 x 100 см
«Тихий простір», 2024, полотно, олія, 70 x 100 см
«Тихий простір», 2024, полотно, олія, 40 x 50 см
«Тихий простір», 2024, полотно, олія, 40 x 50 см
«Тихий простір», 2025, полотно, олія, 40 x 50 см
Наталія – художниця, мистецтвознавиця, дослідниця українського лендарту, працює у напрямках лендарту, перформансу, інсталяції, а також у живописі. Вона досліджує присутність митця у перформансі та межі перформансу, психологію сприйняття глядача, форму часу та простору, яких надає цим вимірам художня практика. Спостереження, взаємодія, доповнення та фіксація середовища – методи, якими оперує художниця. Усі роботи Наталі в той чи інший спосіб стосуються ландшафту.
Після повномасштабного вторгнення у практиці Наталі Лісової з’явилася ще одна лінія – чорно-білий олійний живопис. Він виріс зі швидких замальовок пастеллю, метою яких було зафіксувати стан, спровокований пережитою реальністю. З початком війни формат щоденника як способу фіксації та свідчення став формою висловлювання для багатьох українських художниць та художників. Монохромний живопис Наталі коріниться у цій практиці, але переростає у форму самодостатнього твору з сюжетом, чи радше станом, переказаним через образ, в якому вгадується реально бачене. З початком війни Наталя почала замальовувати людей, що перечікують загрозу в укритті. З поваги до їх становища, щоб люди не були упізнаваними, художниця використовувала пастель, яку можна було розтушувати – вона давала лише загальний образ та допомагала схопити емоцію і стан. Пізніше з’явилися й інші мотиви – місця, які страшно втратити, в які не знаєш, чи ще повернешся. Фіксація цих куточків простору – близьких, які хочеться зберегти – давала мисткині змогу схопити власне емоційне переживання, спричинене побаченим, а потім з часом – повертатися до нього через зафіксований образ. З тканини реальності Наталя виокремлює фрагменти, що нагадують про минуле – воно важливе, адже формує майбутнє. Для формування образу майбутнього необхідним фундаментом є емоції художниці. Чорно-біла колористика монохромів зосереджує і концентрує цю емоцію, фокусує її на певній точці-спогаді, за яку чіпляється уява.
