Павло Ковач

«Я художник», 2025, відеоперформанс, 20′5″

Павло перебуває у Збройних силах України. В його обов’язки зокрема входить цивільно-військове співробітництво – робота зі сім’ями загиблих, зниклих безвісти, тих, хто потрапив у полон. Відеоперформанс документує, як перебуваючи на службі у військовій частині, Павло у своїй тепер звичній робочій уніформі – військовому однострої, – тисячу разів повторює одну й ту саму фразу: «я – художник». Від постійного наполегливого повторювання його голос слабне, часом зривається, інколи йому бракує дихання. Ця проста дія монотонного проговорювання схоплює внутрішню напругу чи навіть конфлікт між роллю й обов’язками військового та ідентичністю художника. Павло промовляє фразу як скоромовку, а не як маніфестацію – наче звертається більше до себе, аніж до інших. Через постійне повторювання, фраза поступово губить початковий сенс ствердження, набуваючи рис символічної дії. Зафіксований у відео своєрідний «ритуал самоідентифікації» робить видимим те, що окрім загрози для тіла, війна створює такі обставини, у яких підваженим і загроженим постає й відчуття власної ідентичності – того, ким ти вважаєш, що насправді є.