Сана Шахмурадова Танська
«Привиди полів», 2023, полотно, олія, 140 x 130 см. Завдяки люб’язності мисткині та Gunia Nowik Gallery
«Камуфляжний костюм», 2023, полотно, олія, 85.6 x 61 cm. Завдяки люб’язності мисткині та Gunia Nowik Gallery
«Кошмар неможливості потрапити до Чорного моря», 2023, полотно, олія, 144 x 139 cm. Завдяки люб’язності мисткині та Gunia Nowik Gallery
Образи на малярських полотнах та рисунках Сани розгортаються навколо діалогу з досвідами попередніх поколінь. Мотив, сюжет чи ідея, з якими вона працює, так чи інакше стосуються осмислення травматичного минулого її сім’ї. Через особисте Сана осмислює і досвід країни та власне місце у ній, бо історія травми не завершується.
Описуючи своє відчуття щодо власної позиції та художньої практики, Сана апелює до метафори прірви, вжитої українським поетом-дисидентом Василем Стусом, що помер у 1985 році у російській тюрмі. У нас під ногами завжди прірва і наші зусилля постійно йдуть на те, щоб її заповнити, збудувати опору. Сана повертається до цієї ідеї прямо чи метафорично. Повномасштабна війна актуалізувала питання про те, чому досі так багато не зроблено, не помічено, не пропрацьовано у нашому минулому. Розмірковуючи про досвід своєї сім’ї – батька-азербайджанця з Карабаської території, три покоління біженців у його родині, страх бабусі перед минулим та прагнення дідуся поділитися замовчаними історіями, художниця проєктує ці травматичні історії на власний досвід та досвід країни, намагаючись у художній практиці проговорити й пропрацювати цей біль.
На рівні художньої мови для Сани надзвичайно важливою є емоційна сила насиченого пігменту та динаміка форм, які вона створює: «Завжди намагаюся побачити рух і його зберегти». Персонажі її творів є умовним позначенням переживань та конкретних доль: «Це досвіди попередніх поколінь, з якими ми маємо прямий діалог і які ми ще розшифровуємо». Останні два роки у роботах Сани з’явилася інтонація постійного передчуття апокаліпсису. Проте у своїй практиці вона реалізує бажання об’єднати покоління, вірити у привидів, що завжди поруч з нами, і звертатися до цього досвіду, переозначуючи власну суб’єктність.
