Севіля Наріман-кизи
“Заповіт”, 2024, об’єкти, мішана техніка
Севіля ідентифікує себе як мультидисциплінарна мисткиня кримськотатарського походження. Її практика ґрунтується на взаємодії з тим, що художниця окреслює як «qırım tatar всесвіт», а мистецькі стратегії мають на меті викриття та підрив колоніальної логіки, а також дослідження традиції й пам’яті як плинної матерії та пошук форм їхньої трансформації. У роботах Севіля конструює зв’язки між минулим і можливим майбутнім, балансуючи між фактами та художньою фікцією.
Робота «Заповіт» також є критикою колоніальних відносин. Вона адресована загарбникам-росіянам, але водночас Севіля звертається й до українців, котрі успадкували радянські колоніальні підходи у ставленні до Криму як до цінного ресурсу. Художниця апелює до двох трагічних історій, пов’язаних з колоніальним становищем півострова – її особистої 2021 року та історії відчайдушного опору 1978 року. Відвідуючи батьківщину чотири роки тому, Севіля знайшла мертвих дельфінів на березі моря. Масова загибель дельфінів та багатьох інших представників флори й фауни Криму спричинена ставленням до природи як до ресурсу. Після повномасштабного вторгнення екологічна ситуація у Чорному морі та на його узбережжі інтенсивно погіршується: руйнуються екосистеми, окремі види вимирають, відбувається катастрофічне забруднення середовища. Природа також зазнає страждань. Ім’я дельфіна з інсталяції художниці – «Муса» – відсилає до трагічної історії Муси Мамута, кримського татарина, який після переслідувань радянської влади за його повернення на батьківщину вчинив акт самоспалення. У ситуації поневолення та цькування, позбавлення можливості вільно жити на власній Батьківщині, Муса обрав шлях вільної людини – з власної волі на Батьківщині померти.
Сплітаючи ці дві історії, Севіля говорить про можливість бути почутими лише через вчинення радикального жесту, яким є власна добровільно обрана смерть.
