Народилася 1966 року у Вроцлаві, Польщі. Живе і працює у Варшаві. Випускниця Державної вищої школи образотворчих мистецтв у Ґданську, отримала диплом у майстерні проф. Францішека Душенки 1994 року. Постконцептуальна художниця, режисерка і сценографка. Створює роботи, які зараховують до напрямку критичного і феміністичного мистецтва, в яких аналізує проблеми, пов’язані з культурними взірцями поведінки й суспільними стереотипами. З 1997 року займається відео-мистецтвом, часто створюючи фільми, які своєю формою тяжіють до документального кіно й репортажів. Її фільм “Свіжі вишні” (2010) був представлений на важливих фестивалях відео-мистецтва у всьому світі й отримав приз глядацьких симпатій як найкращий фільм на фестивалі LOOP у Барселоні. Багаторазова стипендіатка Міністерства культури і національної спадщини й Фундації “Культура”. Експонувала свої роботи в Польщі і за кордоном, зокрема в: Музей Брукліна, Нью-Йорк; n.b.k. i Kunst-Werke Institute for Contemporary Art, Берлін; Museum on the Seam, Єрусалим; Casino Luxembourg, Люксембург; Національна галерея мистецтв “Захента”, Варшава; Центр сучасного мистецтва Замок Уяздовський, Варшава. Її роботи знаходяться у престижних мистецьких колекціях, зокрема в: Hauser & Wirth, FRAC у Пуату-Шарант, Національній галереї мистецтв “Захента”; колекціях „Знаків часу”, Щецін, Люблін, Ольштин; Колекції Європейського парламенту, Сілезького художнього музею, Вроцлав; Національного музею в Варшаві.
Анна Баумґарт, Прімаков виходить із шафи, частина 1. Санк-Петербург [ГА], Відео, 2017
Анна Баумґарт, працюючи над своїм попереднім фільмом «Підкорювачі сонця», зацікавилася долею Казимира Малевича. Зокрема, вона дізналася про існування сценарію експериментального фільму, що створювався у співпраці з німецьким дадаїстом Гансом Ріхтером. Однак, фільм не був реалізований, оскільки революція в Росії пішла за небезпечним сценарієм, а сам Малевич був заарештований і вже ніколи не покидав Радянського Союзу. Баумґарт хоче втілити його проект у кількох країнах (Німеччина, Росія, Польща) і просить учасників із різним досвідом, аби вони інтерпретували його сценарій у сучасних умовах. Авангардний, присвячений зображенням сценарій Малевича обертався навколо супрематичних геометричних фігур, які в першій частині циклу група російських художників-активістів «Безмісця» реконструює на вулицях Санкт-Петербурга на століття Революції 1917 року. Художники вирішили звернутися не лише до спадку Малевича, але й до Московських концептуалістів і групи «Колективні дії», активної у 70-их роках ХХ ст., і до їхнього мирного протесту проти влади. Назва фільму відсилає до абстрактної і абсурдної роботи концептуального російського художника Іллі Кабакова «В шафі сидячий Прімаков» (про хлопця, який хотів уникнути контакту із зовнішнім світом, тому закрився у шафі, де споглядає абстрактний «Чорний квадрат» Малевича). Абсурдний на перший погляд перформанс у міському просторі, в якому молоді люди біжать із найбанальнішим радянським об’єктом – металевими мисками – на головах, говорить про політичне безсилля, брак відчуття впливу на події, зникання, але й про традиції авангарду й символіку «Чорного квадрату», будучи коментарем до теми форм свободи художника у ситуації пригноблення як дещо нігілістського прагнення нікчемності. Фільм складається із запису публічного перформансу й дискусії про політичне значення цієї дії.
Анна Баумґарт, Завойовник сонця [ГЛ], Відео, 2012
Анна Баумґарт – одна х не багатьох польських художниць, яка сміливо звертається до спадку радянського мистецького авангарду і досліджує складні моменти історії ХХ ст., а також зв’язки між ними. Художниця використовує концептуальні засоби й форми, що асоціюються із авангардом і сучасністю, такі як found footage чи фотомонтаж. Після роботи «Справжні?», в якій вона досліджувала зв’язки гендеру з політикою на матеріалі відомої радянської мелодрами Михаїла Калатозова «Летять журавлі», і циклу «Революція – це не вечеря», де роздумує над присвоєнням революційних символів поп-культурою, фільм «Завойовники сонця» – це її найповніше й найбільш багаторівневе висловлювання на цю тему. Це мок’юментарі, тобто фікційний документальний фільм, створений у співпраці з істориком, який спеціалізується на радянському конструктивізмі, проф. Анджеєм Туровським, чий есей «Паротяг історії» є складовою частиною роботи. Баумґарт представляє у фільмі історію фікційного сучасного слідства щодо колекції революційного мистецтва, яка ніби мала бути перевезена Казимиром Малевичем з Москви до Берліна 1920 року так званим «агітаційним поїздом», щоби підтримати Німецьку комуністичну партію і вдихнути революційний дух у західних художників і суспільство. Зрештою, поїзду так і не судилося дістатися на місце призначення, він зупинився в Колушках біля Лодзі, а колекція, яку шукав Владислав Стшемінський, мала безповоротно зникнути в Польщі. Розповідь, названа на честь авангардної опери «Перемога над сонцем» Алєксєя Кручьониха (автором оригінальної сценографії якої був Малевич), ґрунтується на достатній дозі фактів. Агітаційні революційні поїзди, у творенні яких брали участь авангардні митці, знайомство Стшемінського з Малевиче і його західні контакти, колекція Музею мистецтва в Лодзі, створена Владиславом Стшемінським і Катажиною Кобро, долі польських авангардистів Мечислава Щуки й Тереси Жарноверувни. Усе для того, аби оповідь набула правдоподібності, «спокусила» уяву глядача на створення потенційної історії (польського) авангарду й мистецтва, революції й художньої і суспільної утопії, які хоч ніколи не мали здійснитися, але мають вплив на нашу політичну уяву донині.
