Народився 1985 року в Харкові, Україна. Живе і працює в Харкові. 2008 року закінчив Харківську державну академію дизайну і мистецтв. У своїй творчості Рідний використовує різноманітні медіа, починаючи від ранніх колективних акцій у публічному просторі до інсталяцій у стилі site-specific, скульптури, короткометражних фільмів і есеїв, які нині становлять основний елемент його практики. Для рефлексій над суспільною і політичною дійсністю він вдається до фіксації контрастів між крихкістю й міцністю, що виникає з оповідей окремих осіб і з колективної історії. Ці два рівні переплітаються в його мистецьких проектах. З 2005 року – член-засновник мистецького й кураторського об’єднання SOSka, що діє у Києві. Куратор міжнародних виставок в Україні, таких як “Після перемоги” (Центр сучасного мистецтва ЄрміловЦентр, Харків, 2014), “Нова історія” (Харківський художній музей, 2009). Його творчість була представлена на виставках, зокрема в GRAD Gallery, Лондон; Pinakothek der Moderne, Мюнхен (2016); GfZK, Ляйпциг; Музеї сучасного мистецтва, Варшава; галереї DAAD, Берлін; Інституті африканських досліджень, Москва; Центрі мистецтв і медій, Карлсруе і в рамках Київської бієнале (2015), а також 55 i 56 Венеційської бієнале. Його роботи є в колекції Pinakothek der Moderne, Мюнхен; n.b.k., Берлін; Музею сучасного мистецтва, Варшава; Фонду V-A-C, Москва і інших.
Микола Рідний, Лежи і чекай [ГЛ], Відео, 2006
Роботі молодого українського художника Миколи Рідного вже 11 років, але вона не втрачає актуальності. Проходячи раз за разом болючий і принизливий процес отримання візи на Захід, Рідний вирішив перевірити, що станеться, якщо він почне активно порушувати спокій покірного чекання на візу. Художник влаштував перформанс під німецьким посольством у Києві: ліг на землю й кричав, щоби йому дали візу. Ним швидко зацікавились поліцейські й винесли художника, який чинив опір, ще й погрожували, що якщо відеозапис акції не буде знищений, Рідний і його колега будуть покарані суспільними роботами (в результаті зберігся тільки аудіозапис). Епілог написався сам – через зміну українських правил транслітерації, дві останні літери прізвища художника змінились, через що він отримав новий закордонний паспорт і чисту візову історію в подарунок. Можна задуматися, чи в інших країнах з меншим контролем охоронці не поставилися б до художника так само. До того ж, у результаті революції на Майдані, візи до Європейського Союзу були скасовані. «Лежи і чекай» – це історична робота, яка однак є записом громадської незгоди індивідуума на приниження, пов’язані з еміграційним процесом. Кордон між поліційною державою і демократією дуже тонкий.
Поступова втрата зору [ГА], Роздруки, рисунки, 2017
У своїх роботах Микола Рідний досліджує роль медіа у формуванні політичної й суспільної дійсності. У «Поступовій втраті зору» він делікатно говорить про розфокус, помітний у представленні сучасного польсько-російського кордону в результаті війни на Донбасі. Ця війна є, але її ніби немає, беручи до уваги, що згідно з суспільною думкою, те, про що не говорять медіа, не існує. Статус «незалежних республік» на сході України став у прямому й переносному сенсі нечіткий. Такий же туманний статус має анексований Росією Крим і нинішній східний кордон України., але не тільки. На теренах колишнього Радянського Союзу багато спірних територій: Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах і Придністров’я. у «Поступовій втраті зору» художник послуговується формою карти, щоб показати розмитий спосіб бачення, сприйняття, але й недійної й політичної репрезентації. На перший погляд відірвані від суто політичної тематики описи, що стосуються оптики, окулістики й зору, стосуються того, як певні політичні махінації й ідеології можуть призвести в результаті до мутації реального, фізичного способу дивитися.
