Народився 1971 року в Кишиневі, Молдова. Живе і працює в Кишиневі і Берлінi. Брайла займається кіно, відео, інсталяцією, фотографією і перформансом. З середини 90-их років ХХ століття його роботи експонуються на багатьох міжнародних виставках і кінофестивалях. 2002 року його фільм „Черевики для Європи” був показаний на “documenta 11” в Кассель. 2003 року Брала був визнаний одним зі ста найкращих художників світу за версією „Файдон” (Cream 3). 2004 року він був ініціатором молдавської телевізійної програми, присвяченої сучасному мистецтву, „Alte Arte”, яку створювали художники і яка йшла на молдавському телебаченні. 2007 року, як стипендіат Berliner Künstlerprogramm des DAAB, створив монументальну інсталяцію „Barons’ Hill” у Новій національній галереї Берліна. Його фільм „Безперечно незавершений” був нагороджений на Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів в Обергаузені 2009 року. У фільмі „Chișinău – місто зі складною вимовою” художник показав різ із життя його родинного міста і столиці Молдови. 2014 року цикл його перформансів був представлений у рамках публічної програми “Маніфеста 10” в Санкт-Петербурзі. Його робота „Корабель” цього року експонується в рамках “documenta14” в Афінах і Кассель.
Павел Брайла, Eurolines katering, або ностальгійна кухня [ГЛ, ГА], Відео, 2006
Молдавський художник Павел Брала вже кілька років живе в Берліні. Його роботи були єдними з перших, які показували реалії життя заробітчан зі Східної Європи на Заході. Для цієї він однак обрав жартівливий, а не трагічний тон. У «Катерінгу» метафорою туги емігранта за домом стає їжа. Художник просить свою маму, аби вона з подругами приготувала вечерю з традиційних молдавських блюд, плечінте й ґалучеле, на 50 осіб і вислала її в сумці автобусом – одним із тих численних, якими емігранти їдуть на заробітки. Так молдавська їжа перетинає пів-Європи, з малого містечка в Молдові потрапляє на відкриття галереї в Берліні. Для їжі не потрібно візи, але потрібен дозвіл, якщо вона ввозиться з-поза Європейського Союзу. Художник, пригощаючи своїх берлінських друзів, водночас переносить їх у свої рідні краї і змушує почуватися так, як молдавські емігранти, підкреслює цінність цієї їжі, перетворюючи її на символ емігрантської одисеї.
