Народився 1984 року у Ленінграді (сьогодні Санкт-Петербург), Росія. Нині перебуває у Парижі, Франція. Павленський навчався у Санкт-Петербурзькій художньо-промисловій академії і здобував додаткову освіту у Фонді культури і мистецтв “ПРО АТРЕ”. Художник-перформансист і політичний активіст. Разом зі своєю партнеркою Оксаною Шалигіною у 2012 році творив журнал “Політична пропаганда”. У 2016-му був нагороджений премією Вацлава Гавела “За креативний протест”, якої однак його позбавили через його підтримку насилля як прийнятного способу боротьби з тоталітарними політичними режимами. Павленський втілює свої акції з надзвичайно сильним політичним акцентом передовсім у публічному просторі.
Пьотр Павленський, Шов / Туша / Фіксація / Свобода / Відокремлення / Палаючі двері Луб’янки [ГЛ], Відео, 2012-2015
Пьотр Павленський – один із найвідоміших і найконроверсійніших художників-акціоністів. Щодо способу, в який художник у своїх роботах досліджує межі тіла й больового порогу, досі точаться дискусії. Однак його роботи показують ЗМІ у всьому світі, і вони справді мають суспільний резонанс. Він також відіграв велику роль у приверненні уваги до порушень прав людини в сучасній Росії. Окрім унаочнення репресій і контролю на своїй батьківщині, Павленський говорить і про більш універсальні питання, наприклад, що тіло водночас соціалізоване й об’єктивізоване, і що його біологічне виживання повністю залежить від суспільства.
З 2012 року він провів кілька публічних акцій, які сьогодні відомі в усьому світі. Одна з них – «Шов», у якій художник став перед Казанським собором у Санкт-Петербургу із зашитими червоною ниткою губами, тримаючи банер із написом «Виступ Pussy Riot був переспівом відомої акції Ісуса Христа (Мф. 21, 12–13)». А в Акції «Туша» з 2013 року Павленський лежав голий і обмотаний коконом із колючого дроту перед будівлею Законодавчих зборів Санкт-Петегбурга. Художник був безмовний і ніяк не реагував на глузування й спроби контакту перехожих, поки поліція не звільнила його з кокону за допомогою секатора. Однак звільнившись від цих пут, він одразу опинився в інших – його заарештували, закрили в лікарні, допитували. Цим перформансом художник хотів звернути увагу на те, як ставляться до активістів, і водночас, що тіло активіста, виставлене на огляд суспільства, нагадує беззахисну «тушу». У свою чергу «Фіксація» – це найбільш контроверсійна й найвідоміша робота художника. У листопаді 2013 року голий Павленський сів біля Мавзолею Леніна на Красній площі у Москві й прибив свою мошонку до кам’яних плит площі. Його акція відбулася в Національний день поліції. Художника арештували. У своєму зверненні до ЗМІ він пояснив, що акція була спробою зірвати з апатією й фаталізмом у російському суспільстві. Наступного року під час акції «Свобода», якою Павленський хотів підтримати революцію, що відбувалася в той час на Майдані в Києві, він збудував власну барикаду на мосту в Санкт-Петербургу, палив шини й скандував майданівські гасла. Художника арештували із звинуваченням у хуліганстві, однак невдовзі його відпустили. «Відокремлення» від жовтня 2014 року була акцією проти політичного використання психічних хвороб і замикання політичних в’язнів у психіатричних лікарнях. Сидячи на паркані горезвісного Інституту психіатрії ім. Сербського (куди часто потрапляли політв’язні, яким ставили неправдиві діагнози і яких тортурували), Павленський кухонним ножем відрізав собі мочку вуха. Ці методи можуть викликати спротив своєю жорсткою формою, але вони порушують політичні проблеми в унікальний спосіб, звертаючи увагу на крихкість тіла і його вразливість до дій влади. Це ж саме арешти, ув’язнення й процеси – важливий кінцевий пункт для художника, а самотравмування – це найчастіше лише засіб для досягнення мети. Художник досліджує, чому часто символічне травмування в публічному місці пробуджує страх влади, яка щодня дає згоду на значно більшу жорстокість.
Пьотр Павленський, Палаючі двері Луб’янки [ГА], Відео, 2012-2015
9 листопада 2015 року Павленський облив бензином і підпалив центральні двері Люб’янки – будівлі державної безпеки Російської Федерації. Двері частково згоріли. Художника затримано одразу, він не чинив опору. У той же день був звинувачений у вандалізмі, розпочався процес. Тоді ж в інтернеті з’явилося відео з події і пояснення його політичного виміру. Звісно, підпал Луб’янки був символом політичних утисків у Росії – це було місце, де зокрема тортур ували жертв сталінських чисток у 30-ті роки ХХ ст. наступного дня художник попросив перекваліфікувати звинувачення на тероризм, на що його захисниця не висловила згоди, пояснюючи, що як юристка не може просити про тяжче звинувачення для свого клієнта. За знищення національної спадщини Павленський був засуджений до штрафу в розмірі півмільйона рублів, що було абсурдом, оскільки двері не були пам’яткою. Знову художник продемонстрував абсурдність і безпорадність російського судочинства і влади щодо порушень і політичних демонстрацій, яких ті зрештою найбільше бояться. Врешті-решт Павленський був змушений втікати з Росії через (досі недоведені) звинувачення у спробі зґвалтування.
