Давид Чичкан
1986, Київ — 2025, Запорізька область
АНТИАВТОРИТАРНО-ЛІВІ ВІЙСЬКОВІ
СИЛИ УКРАЇНИ 1. 2023
Папір, рисунок, акварель
АНТИАВТОРИТАРНО-ЛІВІ ВІЙСЬКОВІ
СИЛИ УКРАЇНИ 2. 2023
Папір, рисунок, акварель
Хвилина. 2025
Відео
Практика Давида Чичкана поєднувала графіку, плакат,
живопис, стріт-арт, перформанс. Він брав участь в
протестних рухах і анархістських ініціативах, а у вересні
2024 року долучився до лав Збройних сил України та
служив у мінометному розрахунку. Це рішення було
органічним виявом його принципової критичної позиції,
яку він засвідчував у своєму мистецтві та політичних
поглядах. Чичкан загинув 9 серпня 2025 року внаслідок
отриманих поранень в бою на Запорізькому напрямку.
Останні твори митця належать до проєкту, над яким
він працював після повномасштабного вторгнення, і є
розвитком його ідеї «альтернативної України». Фокус
Чичкана змістився саме на зображення людей, які зараз
захищають близькі художнику переконання щодо того,
як має виглядати Україна. Він зарисовував військових з
фотографій і створював колективний портрет людей, які
через війну не можуть ні зустрітися разом, ні тим паче
сфотографуватися. Митець розповідав про однодумців
лівих поглядів, які знаходяться на фронті та проактивною
позицією посилюють та розширюють свою суб’єктність.
Чичкан звертався до стилістики політичного плаката
ХІХ — ХХ ст. для того, щоб зобразити військових — своїх
однодумців за політичними переконаннями. Усі вони
— представники анархістського та антиавторитарного
соціалістичного рухів, які стоять на захисті України.
Художник артикулював різноманіття українських Сил
оборони, зокрема і як усвідомленої відповідальності
захищати Україну від загарбників. Це різноманіття він
протиставляв російській армії примусово мобілізованих,
а також тих, чиєю політичною мотивацією може бути
лише імперсько-фашистська. Для Чичкана важливою
була спадкоємність національного і соціального проєкту
УНР та Гуляйпольської республіки, що він означав через
особливу символіку кольорів та політичну позицію
портретованих. Він пропонував доповнити національну
символіку кольорами, що несуть соціальне навантаження
та повертають пам’ять про джерела українських
визвольних змагань початку ХХ століття, додавши до
жовто-блакитних барв чорну, рожеву ті фіолетову,
які символізують анархістський, соціалістичний та
феміністичний рухи.
Я добровільно мобілізуюсь солдатом, бо я людина лівих
поглядів. А це означає, що я проти ексклюзивності: я
вважаю, що я такий самий як і селяни, вчителі, пролетарі.
Я відмовляюсь від привілею художника, зокрема виїздити
закордон.
Україна – це прогресивний проєкт від самого свого початку,
проєкт проти пригноблення. І Росія не перший раз нападає
на Україну. Росія взагалі нападає на всіх, у кого є традиції
антиавторитаризму, тому що Росія – це імперська країна,
справжня сучасна імперія, яка бореться проти всього
антиавторитарного і прогресивного.
Я люблю Україну. Я бачу переваги життя в Україні навіть
під час війни. Україна — це модерний національний
проєкт, що має ліве та антиавторитарне підґрунтя. На
банкнотах української валюти зображені соціалісти, а не
двоголовий імперський орел. Портрети соціалістів, а не
загарбників, висять в українських в школах [Леся Українка,
Іван Франко, Михайло Драгоманов та ін.], саме на їхню честь
названі українські міста. Я вважаю, що можливо запобігти
перемозі неолібералів та неоконсерваторів і повернути
сучасну Україну до того проєкту, яким вона була задумана
українськими модерністами.
Ми, сучасні українські ліві антиавторитарії, робимо
все можливе, щоб українці перестали ототожнювати
соціалізм із сумним досвідом радянського проєкту, який був
продуктом контрреволюції авторитарних більшовиків. Моя
діяльність спрямована на те, щоб донести до українців,
що ліві не є їхнім ворогом, а до європейців та світової
спільноти донести, що за Україну воюють анархіст(к)и та
демократичні соціаліст(к)и, ЛГБТК+, фемініст(к)и, тобто усі
представники громадянського суспільства. Я сподіваюсь,
що це має покращити розуміння цієї війни закордоном. Моїм
колишнім завданням було також показати, що за Кремль
воюють неонацисти та фашисти – але здається тепер це
вже всі розуміють.
Українська армія виглядає не так як імперська загарбницька
російська армія. Бо та армія знеособлена. А у нас в армії є
люди з різними політичними поглядами, є представники
різних національних меншин, зокрема роми – і всі вони
відкрито себе репрезентують.
Я роблю графіку, бо це те, що подобається людям. Це не
завжди артикулюється, але усім подобається класична
плакатна графіка. Історично представники різних
політичних течій звертались до митців для створення
політичного плакату. Бо гарний та цікавий політичний
плакат мотивує зацікавитись символікою, що на ньому
представлена. Бо графіка – це та мова, яка зрозуміла
усім людям. Однак сьогодні мало хто працює з тим, щоб
поширювати певні сенси, використовуючи цей художній
медіум. Тому у мене мало конкуренції.
Давид Чичкан
