Софія Помогайбо
Нар. 1994, Київ
ХРИЗАНТЕМА. 08.11.2025
Папір, фломастер
З ЦИКЛУ «КИЇВ». 2019 — 2020
Папір, акрил
Софія Помогайбо — художниця, яка працює переважно
з живописом і графікою. У своїй практиці переосмислює
фрагментовану історію українського мистецтва та
сучасність в діалозі з авангардними течіями, зокрема
кубізмом. 3 2022 року — військовослужбовиця Збройних
сил України.
все ще сфокусована на натюрмортах, трохи на пейзажах,
особливо на світанку, сьогодні думала про шикарний пейзаж
Вініфред Найтс (подивіться, в коменті. і у мене тут є альбом
з її роботами). І Фелікса Валлоттона дуже багато, і старого
Хокні, все ж таки яскраві поля і дороги, і лісопосадки.
Вініфред Найтс через бомбардування Лондона виїжджала
в село, у неї дуже постраждали нерви. в селі вона робила
замальовки, особливо з робітниками.
вчора згадувала Богомазова, забула назву, робітники з
деревиною, на заході сонця якраз тягали колоди для бліндажів.
малювати не встигаю. можливо, поки і не потрібно, бо
намальовано до мене, картинки виринають з пам’яті. те, що
відбувається, вже було не раз.
і ще я відчула, що малось на увазі, що сюрреалізм — це одна з
реакцій на війну. сни, особливо часто памʼятаєш сни за миті
перед прильотами. іноді це морське узбережжя, часто — війна.
позавчора мені вперше за довгий—довгий час наснилось
дитинство і вся моя родина, і Київ, і розбудив вибух.
сьогодні знов обговорювали неможливість, неймовірність…
контрасту: спокійно—спокійно перед світанком, легкий
туман, пташки переспівуються, звук крил — пролітає фазан,
абсолютно божевільних тропічних кольорів бджолоїдка. раз —
неподалік обстріли. все, про що думав, про що мріялось, зникло, чуєш цей звук і згадуєш, що тут, поряд, навколо, руйнування і смерть. і ніяк усвідомити не можеш, сприйняти як одну реальність. скоріше, як сни. одна ніч — різні сни. одне життя — багато реальностей, що переплелись.
8.07.2022 для мене мистецтво почалося з дитячого інтересу до природничих наук. бажання задокументувати. побачену
рослину, тварину. оскільки я живу відчуттями, з часом це
переросло в бажання документувати враження.
о́брази, що складаються з побаченого, почутого, пережитого,
осмисленого.
все, що я роблю — про враження, це більше про закарбоване в
пам’яті переживання, що пройшло стадії емоційних реакцій та
аналізу. зараз це начерки з фотографій та коментарів. світ,
який народжується з погляду навколо, на хвилину, на секунду, у світлі фар.
при раптових переїздах. в жорстоку невідомість. мій
сьогоднішній світ народжувався з вихопленого миттєвим
поглядом, з тремору в голосах і особливо саркастичних
жартів, сміху, болю в м’язах, з нервового напруження, з
льодяного металу.
я змінююсь, але не сильно. я продовжую вихоплювати
фрагменти, кольори, світло, деталі. голоси, погляди,
характери, думки. продовжую вихоплювати, сподіваюсь не
забути зафіксувати. я все ще не захлинаюсь, все ще хочу
відчувати. хоча. насправді. все набагато серйозніше, ніж
раніше. це подорож в космос.
26.01.2023
був вільний час і вирішила спробувати щось нарисувати,
рисувала в сутінках. під час сутінок я любила бути на вулиці,
хотілось щоб вони тривали подовше, ніколи не відчуваю
подібних станів, що в сутінках, входження майже в транс. та
після того або б’є в очі сонце, яке передвіщає головний біль
після денного сну, або настає інший зрозумілий чіткий нічний
стан.
з 23го року бажання щоб сутінки тривали довше стало
рефлекторним, психоделічних станів не було, було практичне
ставлення до якоїсь кількості хвилин в добі.
одразу запостити рисунок я вирішила не щоб просто
показати. було бажання повідомити що от, я не малюю, але
це легко можна виправити. це я періодично озвучую, собі.
я не роблю мистецтво свідомо і свідомо почну. як тільки почну,
цей проміжок в декілька років не буде відчуватись.
9.11.2025
Софія Помогайбо, #notes
