Народилася 1981 року в Мінську. Живе і працює Берлінi. Напрушкіна здобула художню освіту у Мінському державному художньому коледжі ім. А.К.Глєбова, Академіїобразотворчих мистецтв у Карлсруе і Шетеделівському художньому інституті у Франкфурті-на-Майні. Художниця й активістка у своїй роботі займається структурами влади у національних державах, часто використовує автентичні матеріали, такі як пропагандистські тексти, які розповсюджують урядові інститути. Художниця зосереджується на проектах, які втілює поза галерейним простором і які мають суспільний і політичний ефект. У 2007 році Напрушкіна утворила Бюро антипропаганди, яке розпочало діяльність як архів політичної пропаганди , але з часом переродилося у політичну платформу. Бюро співпрацює з активістами і людьми культури, підтримуючи політичні кампанії, соціальні проекти й видаючи газети поза офіційним обігом. 2013 року художниця створила ініціативу “Нове сусідство // Моабіт” (Neue Nachbarschaft // Moabit), яка спершу була її індивідуальним проектом, але розвинулася в одну з найбільших ініціатив у Берлінi, об’єднуючи навколо себе численну спільноту. Вона включала також мігрантів і біженців. Напрушкіна викладає у *foundationClass у Вищій школі мистецтв Вайсензе – у Берлінi. 2015 року нагороджена Художньою премією Суссманна, а 2017 року здобула премію Європейського фонду культури (ECF) ім. принцеси Маргрет. ЇЇ роботи були представлені на багатьох виставках, зокрема в: Бруклінському музеї, Нью-Йорк; Культурному центрі Сан-Паулу; ЦЕХ, Мінськ; “gfk”, Лінц; n.b.k., HAU, Будинку культур світу, Берлін; “Calvert 22 Foundation”, Лондон; SALT, Стамбул. У Польщі її роботи експонували такі інституції, як Музей сучасного мистецтва, Варшава; Національна галерея мистецтв “Захента”, Варшава; Центр сучасного мистецтва Замок Уяздовський, Варшава і MOCAK, Краків.
Марина Напрушкіна, Співпраця: Хеда Ільясова, Марва Альбоквел, Брест/Тересполь [ГА], Гравюра на простирадлі, 2017
Прикордонний пункт пропуску в Бресті/Тересполі був донедавна «вікном у світ», принаймні у Європейський Союз для білорусів, які раділи безвізовому пішохідному руху на підставі т.зв. «малого прикордонного руху». Білоруси, які живуть у прикордонних областях, масово скуповуються в Польщі й Литві. Купують промислові товари, електротехніку й продукти, які там значно дешевші, ніж у Білорусі. Найбільшою популярністю користується мережа магазинів «Бєдронка». Білоруська влада не задоволена таким станом речей, і це не дивно, адже через це страждає вітчизняна промисловість – товар нежить нерозпроданим на полицях магазинів. Прикордонний рух був скасований 1 жовтня 2014 року, ніби через «недостатню інфраструктуру». Напрушкіна, білоруська художниця, яка часто використовує форму рисунку чи історії в картинках, простим жестом мультиплікації в характерному для неї стилі показує групу людей, які намагаються перетнути кордон і натикаються на червоний шлагбаум. Простирадло підкреслює низькобюджетність і звичайність роботи, у якій відображено життєву буденність білоруського суспільства.
Марина Напрушкіна, Як Німеччина заробляє на біженцях [ГЛ], Співпраця: Хеда Ільясова, Марва Альбоквел, Гравюра на простирадлі, 2017, 4.10.2015 [ГЛ], Гравюра на папері, 2017
Марина Напрушкіна, білоруська художниця, яка живе у Берліні, часто торкається в своїх роботах теми капіталізму на посткомуністичних периферія, а також зв’язків бізнесу й політики, використовуючи форми доступного коміксу. У цій роботі вона порушує контроверсійний аспект прийому Німеччиною біженців. Вона звертає увагу, як це переноситься на конкретні вигоди для економіки країни, як на цьому заробляють приватні підприємства. Готелі й громадські організації отримують прибутки, обслуговуючи притулки для людей, які все прибувають. Завдяки біженцям з’являються нові робочі місця для перекладачів, учителів мов, людей, які співпрацюють із біженцями і заради їхньої інтеграції, вони збільшують також соціальний сектор. З’являється більше шкіл і лікарень, які потребують більше персоналу. Користь мають і будівельний і девелоперський бізнеси, мережі супермаркетів, адвокатські канцелярії, культурні інституції. Але наслідки можуть бути й менш очевидні: все більший державний апарат і каральна система, більше контролю поліції і спеціальних служб. Напрушкіна показує, наскільки амбівалентна нинішня ситуація біженців. З одного боку, такі країни як Німеччина відверто цим користуються, з іншого боку, варто пам’ятати, що багатство Німеччини спирається зокрема на борг Греції, яка приймає найбільше біженців. Коли над цим задуматися, то німецький соціальний рай біженців вже не буде здаватися таким очевидним.
