Оскільки тривають роботи зі зміни експозиції, запрошуємо знову відвідати виставки в суботу 10 травня від 18:00. Ось що можна буде побачити.

Виставка «Холостий хід» Марти Згерської — це мистецька розповідь про втрату агентності, втому та марність повсякденних зусиль, показану через фотографії та інсталяції, які зосереджуються на тілі, його обмеженнях і напрузі. Це візуальна медитація про культуру позірної продуктивності та про пустелю як метафору внутрішньої та зовнішньої дезорієнтації.

«Лемберг Машина» Дани Кавеліної — це анімаційна стрічка та інсталяція, присвячені пам’яті жертв львівських погромів 1941 року. Мисткиня дає слово воскрешеним персонажам і створює зворушливий, поетичний портрет міста, позначеного травмою, переплітаючи історію, пам’ять та особистий досвід.

відкриття виставки: 10.05.2025 (субота), 18:00
де: Галерея Лабіринт, вул. Попелушки, 5 (ul. ks. J. Popiełuszki 5), Люблін
виставка діятиме до 22.06.2025 (вівторок-неділя, 12:00-19:00)
Мова: захід польською мовою. Переклад українською мовою: Володимир Дишлевук.
вхід: 8 злотих – звичайний квиток, 4 злоті – пільгові (вхід на вернісаж вільний)

кураторка: Катажина Сагатовська

Холостий хід – це підвішений стан, це простір, де дії не призводять до змін, а енергія розсіюється в порожнечі. Це застрягання в системі, де зусилля не перетворюються на прогрес. Це пульсація без ефекту, це колесо, яке обертається, та нічого не приводить у рух.

Виставка поєднує фотографії та просторові інсталяції, в яких тіло стикається з обмеженнями, повторюваністю та напругою. У контексті чимраз більшої соціальної та екологічної нестабільності вона стає рефлексією над утомою, втратою агентності й спробою знайти стан, який не був би лише марною тратою енергії.

На перший план виставки виходить тема опустелювання – пісок скрегоче на зубах і осідає на губах, тягар усередині зростає. Це історія особистої невдачі, культурного застою та втрати орієнтира. Безплідність стосується не лише ландшафту, а й жіночого тіла – виснаженого очікуваннями, підпорядкованого ритмам, які не ведуть до відновлення. Виставка відкидає із жіночого досвіду плідність – біологічну і творчу.

Це ще й роздуми про процес: про боротьбу з матерією, думками та власним простоюванням, що відбувається на тлі культури успіху, постійного поспіху та часто позірної продуктивності. Тут немає ефектних жестів. Є монотонна боротьба з ентропією, повторюваність спроб діяти попри усвідомлення того, що зусилля не означає результату.

А пустеля просто є – байдужа, розтягнута в часі та просторі, як полотно, з якого стерто всі позначки. Де кожен крок застрягає в нестійкому ґрунті, пісок засипає очі, а потріскані губи нагадують про спрагу, яку неможливо задовольнити. Пустеля – це простір дезорієнтації, стирання пам’яті й ілюзій та наростального марення. Зовні та всередині – лише порожнеча. Доріг немає – є тільки сліди, які гарячий вітер звіває швидше, ніж вони з’являються.

Виставка в рамках проєкту «Прості запитання – складні відповіді».

Співфінансується Міністром культури та національної спадщини Польщі з Фонду сприяння культурі