Митці й мисткині: Мирослав Балка, Томаш Беляк, Богдан Бунчак, Катажина Краков’як, Павло Ковач (молодший), Дмитро Купріян, Роберт Кусьміровський, Олександр Лень, Гошка Мачуга, Денис Панкратов, Йоанна Пйотровська, Агнешка Польська, Софія Помогайбо, Макс Роботов і Леся Хоменко, _mediaklub (Макс Роботов, Іван Світличний, Дмитро Тентюк, Дарія Майєр), Вільгельм Сасналь, Янек Сімон, Богдан Сокур, Моніка Сосновська, Любомир Тимків, Юрко Вовкогон, Артур Жмієвський 

Куратор: Вальдемар Татарчук

Відкриття виставки: 2.03.2024 (субота), 18:00
Де: Галерея Лабіринт, вул. кс. Попелушки 5 (ul. ks. J. Popiełuszki 5), Люблін
Виставка діятиме до 5.05.2024 (вівторок-неділя, 12:00-19:00)
Вхід: 8 злотих звичайний квиток, 4 злотих – пільговий. На вернісаж вхід вільний.
Доступність: інформація нижче

„Це лише виставка”, чергова виставка мистецтва, яка не змінить ситуації на фронті. Не змінить і ставлення вільного світу до війни в Україні. Може лише бентежити, дати відчуття хоч відсотка непевності, в якій живуть мільйони українців та українок, котрим загрожують смертоносні ракети, які запускає путінська армія.

Відкриття виставки відбулося 27 жовтня 2023 року, проте на ній не було жодних праць – лише архітектура, готова прийняти експозицію. Вона нагадувала порожнє, темне місто. Її оточувала проєкція ясного блакитного неба, котра епізодично гасла й залишала виставку в тривожній темряві. Саме з неба прилітають ракети й дрони, саме з неба приходить смерть і спустошення. Хоча в Любліні ми можемо почуватися в безпеці – війна звідси далеко. Ще далі вона від Берліну, Амстердаму, Парижу, Нью-Йорку чи Будапешту. З плином часу здається, що вона все далі. Ми забуваємо чи намагаємося забути про ту війну. Вона перестає бути гарячою темою для запрацьованих і зайнятих власними проблемами мешканців вільного світу.

Зате вона не втратила важливості для українців та українок – для них це питання життя або смерті. Також і для українських митців та мисткинь, частина з яких служить у ЗСУ й показала свої твори у другому виданні цієї виставки, відкритому 12 січня 2024 року. Там були праці, створені після 24 лютого 2022 року, але не лише. Частина митців-військовослужбовців та мисткинь-військовослужбовиць відклала свою мистецьку практику на дальший план. Зараз важливіша боротьба за країну та за її фізичне існування. Але й за цінності, серед яких і можливість творчості, свобода слова, права меншин, які з перспективи Путіна становлять загрозу для росії.

Розуміють це й неукраїнські митці й мисткині, котрі приєднаються до виставки у її третьому виданні. Їхні твори ми побачимо на фоні стін із проєкцією чистого, блакитного, “європейського” неба. Проте вона й далі іноді згасатиме, а твори зникатимуть у темряві, намагаючись попередити нас про те, що реальність, в якій живе Україна, може стати й нашою реальністю, якщо ми не допоможемо цій країні, яка бореться з імперією зла. Не йдеться про те, аби когось налякати. Страх часто замість раціональної реакції викликає витіснення його до підсвідомості чи заохочує до поступок. Йдеться про спонукання до дії, про солідарність у боротьбі зі злом, від якого Україна боронить не лише себе, але й нас.

Доступність: виставка проходить на першому поверсі. Виставка неприязна для людей із вадами зору – у виставковому просторі панує напівтемрява й темрява. Чорнодруки з інформацією про виставку доступні перед входом на неї. Виставка неприязна для людей із сенсорною гіперчутливістю – світло на експозиції вмикається і вимикається, у просторі чути гучний гуркіт і потріскування. Виставка неприязна для людей із обмеженими руховими можливостями – у просторі виставки розміщені ажурні металеві елементи, позначені флуоресцентною стрічкою. Просимо бути обережними. У книгарні можна безплатно позичити шумопоглинальні навушники та візок. Тихі години на виставці: щосереди від 15:00 до 19:00. В Галереї є 6 переносних індукційних петель.

Вернісаж перекладатиметься українською мовою (Володимир Дишлевук).

“Відреставрувати тріщини у висохлому шарі неможливо” – виставка, що підсумовує двомісячне перебування Каріни Синиці на резиденції Lublin Station у Галереї Лабіринт. 

Відкриття: 23.02.2024 о 18:00
Де: Галерея Лабіринт, вул. Попелушки (ul. ks. Popiełuszki) 5, Люблін
Доступність: Виставка проходитиме на першому поверсі. У книгарні можна безплатно позичити шумопоглинальні навушники та візок. Тихі години на виставці – щосереди від 15:00 до 19:00. В Галереї є переносні індукційні петлі. Вернісаж перекладатиметься українською мовою (переклад: Володимир Дишлевук); переклад жестовою мовою не передбачений.
Виставка діятиме до 17.03.2024
Вхід: 8 злотих (вхід на вернісаж безплатний)

Куратор_ки: Вальдемар Татарчук, Габріеля Гавенда 

Вихідним пунктом виставки стали твори українського митця Михайла Бойчука (1882-1937) та його учнів-бойчукістів. Бойчук надихався візантійським мистецтвом і поєднував його образотворчість з українським народним мистецтвом. Разом з учнями він прагнув створити єдиний синтетичний стиль, у якому кожен вид мистецтва служитиме спільній меті. Їхні твори не суперечили ідеалам жовтневої революції, проте для компартійного керівництва їхній художній стиль був надто незалежний, надто “західний”, надто формалістський. Через це школу Бойчука визнали шкідницькою й у 1937 році розстріляли і його, і дружину Софію Налепинську-Бойчук, і студентів Івана Падалку та Василя Седляра.

На виставці ми побачимо картини, анімацію та фотознімки, які поєднають історію українського мистецтва 1920-х-1930-х років із сьогоденням. Великоформатні картини Синиці – алюзія на монументальне мистецтво тих часів. Замість героїчних постатей мисткиня показує широкі безлюдні поля. Створені нею краєвиди не показують реальних місць, на яких ведуться бої. Пропагандистські лозунги мисткиня замінила порожнечею або ж повідомленнями від друзів-військових.

Непевне майбутнє Каріна показує проникливим чином. “Відреставрувати тріщини у висохлому шарі неможливо” розповідає про почуття та сумніви, викликані повідомленнями з фронту. Навмисні обстріли цивільного населення під час російського вторгнення в Україну викликають думки про репресії в Радянському Союзі. Як довго триватиме російська агресія? Як допомогти збереженню пам’яті про окремішню українську національну та культурну ідентичність?

Каріна Синиця – мисткиня з Сєвєродонецька, що живе і працює у Києві. У 2019 році закінчила Харківське художнє училище й отримала рівень молодшого спеціаліста за спеціальністю викладач образотворчого мистецтва. У 2023 році здобула диплом бакалавра з живопису у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Провідним засобом вираження у її творах є живопис; іноді вона використовує анімацію чи об’єкти. Каріна часто працює з краєвидами. Пейзаж, характерний для її регіону, стає для неї інструментом, котрим вона збирає метафоричні предмети чи о́брази. Резидентка Галереї Лабіринт на програмі Lublin Station.